Сьогодні завершуємо інформаційну онлайн-кампанію з попередження та припинення домашнього насильства та насильства за ознакою статі “Не треба мовчати — треба говорити!” та торкнемося питання притягнення до відповідальності за вчинення домашнього насильства кривдника, зокрема, останніх змін у чинному законодавстві.
Так, Кримінальний кодекс України (далі – КК України) доповнено новою статтею 126-1 “Домашнє насильство”, яка визначає домашнє насильство, як умисне систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, що призводить до фізичних або психологічних страждань, розладів здоров’я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілої особи. Цією статтею передбачено, що домашнє насильство карається:
- громадськими роботами на строк від ста п’ятдесяти до двохсот сорока годин, або
- арештом на строк до шести місяців, або
- обмеженням волі на строк до п’яти років, або
- позбавленням волі на строк до двох років.
Особа, яка постраждала від домашнього насильства має право отримати допомогу та захист від суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству. А саме, отримати інформацію про свої права та як їх реалізувати, медичну, соціальну, психологічну допомогу та допомогу адвоката за рахунок держави.
За Законом України “Про запобігання та протидію домашньому насильству” до кривдника можуть бути застосовані наступні спеціальні заходи.
- терміновий заборонний припис стосовно кривдника (строком до 10 діб). Поліція може заборонити перебувати, проживати, контактувати з постраждалою людиною як на підставі її заяви, так і за власною ініціативою у разі існування загрози її життю чи здоров’ю. При цьому заборона перебувати разом кривднику і постраждалій особі не залежить від того, кому належить помешкання — постраждалому, кривднику, їхньою спільною власністю чи власністю третіх осіб. Припис залишити та перебувати у житлі разом із постраждалою особою не застосовується лише до неповнолітніх кривдників. У випадку, якщо людина відмовляється добровільно залишити житло, поліція може застосувати примусове виселення;
- обмежувальний припис стосовно кривдника (строком від 1 до 6 місяців). Таким приписом людині може бути: заборонено перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; зобов’язано усунути перешкоди у користуванні майном; обмежено спілкування з постраждалою дитиною; заборонено наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; заборонено особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; заборонено вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв’язку особисто і через третіх осіб.
Умисне невиконання обмежувальних заходів, або умисне невиконання обмежувальних приписів, або умисне ухилення від проходження програми для кривдників особою, щодо якої такі заходи застосовані судом, – караються арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до двох років, стаття 390-1 КК України. На сьогодні, держава запроваджує заходи, які могли б розірвати “замкнене коло” домашнього насильства: п. 7 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України, де передбачено, що правило про можливість потерпілої особи відмовитись від обвинувачення у провадженнях приватного обвинувачення більше не стосуватиметься випадків, у яких злочин пов’язаний із домашнім насильством. Такий крок є необхідним і виправданим для запобігання ситуаціям впливу кривдника на потерпілу, залякування її, примушення відмовитися від обвинувачення, та розірванню злочинного циклу домашнього насильства.
На жаль, у суспільстві звикли вважати насильством лише грубі його форми, які завдають фізичного болю або тілесних ушкоджень. При цьому, більш легкі види насильства (приниження, образи з використанням лайливих слів, обмеження свободи дій і пересування, можливості вільно спілкуватися з родичами і друзями тощо), як насильство інколи не розпізнаються. Як результат, потерпілі не бажають повідомляти про такі випадки, вважаючи їх звичними речами. Тому, зазвичай, проблему домашнього насильства намагаються замовчувати як неприємну. Закликаємо: не толеруйте домашнє насильство, це свідомий акт поведінки, а стан алкогольного чи наркотичного сп’яніння не виправдовує його вчинення!
Інформація підготована провідним юрисконсультом Хмельницького міського Центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Надією КРЕЩУК