Вступ дитини до школи – важлива подія у її житті. Діти по-різному переживають її залежно від психологічної готовності вчитися у школі. Більшість дітей охоче йде до школи. Діти включаються в навчальну діяльність, яка стає провідною в їх житті. Перехід дітей на положення школярів зобов’язує їх вчасно вставати, приходити в школу, дотримуватися правил шкільного життя незалежно від того, хочеться чи не хочеться це робити, виконувати обов’язкові завдання, переборювати труднощі в роботі тощо.
Під психологічною готовністю до шкільного навчання розуміється необхідний і достатній рівень психічного розвитку дитини для освоєння шкільної навчальної програми в умовах навчання в колективі однолітків.
Підготовка до школи передбачає загальну і спеціальну підготовку. Перша – це фізична, інтелектуальна, особистісно-вольова готовність, а друга – готовність включатися у засвоєння предметних знань, умінь і навичок.
Психологічна готовність дошкільного навчання – це складне утворення, до структури якого входить особистісна, інтелектуальна і соціально-психологічна готовність, вона включає здатність дитини до прийняття нової «соціальної позиції» – положення школяра, здатність управляти своєю поведінкою, своєю розумовою діяльністю, певний світогляд, готовність до оволодіння провідною в молодшому шкільному віці діяльністю – учбовою.
Виділяють наступні декілька структурних компонентів, а саме: інтелектуальний, який включає порівняно розвинуте диференційоване сприймання, стійке спрямування уваги на предмет чи діяльність, наявність аналітичного мислення, що проявляється в здатності виділяти і розуміти важливі ознаки і зв’язки між предметами, а також в здатності відтворювати зразок, логічне запам’ятовування, оволодіння на слух розмовною мовою, розвиток тонких рухів руки і око-рухової координації, розвиток здібностей до навчання.
Мотиваційний компонент відображає бажання чи небажання дитини
навчатися. Він дуже важливий, бо від нього залежить входження дитини в нову для неї діяльність, яка відрізняється від ігрової своєю обов’язковістю, розумовим напруженням, необхідністю подолання труднощів тощо.
Розрізняють внутрішні, або пізнавальні, мотиви навчання, що
характеризуються потребою в інтелектуальній активності, пізнавальним інтересом; і зовнішні, або соціальні, котрі виявляються в бажанні займатися суспільно значущою діяльністю, у ставленні до вчителя як до представника суспільства, авторитет якого є бездоганним.
Внутрішні та зовнішні мотиви навчання складають внутрішню позицію школяра, яка є одним із основних показників психологічної готовності до навчання.
Емоційно-вольовий компонент, який включає готовність до довільної
регуляції своєї пізнавальної діяльності, сформованість механізмів вольової регуляції дій і поведінки в цілому, розвиток емоційної стійкості. Соціальний компонент, який передбачає наявність у дитини потреби в спілкуванні з іншими дітьми, вміння підкорятися інтересам дитячих груп, здатність виконувати соціальну роль в ситуації шкільного навчання, вміння встановлювати стосунки із ровесниками і дорослими.
Перехід від дошкільного віку до школярства в дитячій психології називають малою кризою. Це критичний вік, тому дитина повинна пройти певний період адаптації. Критерії адаптації можна умовно поділити на об’єктивні та суб’єктивні. Об’єктивні показники адаптації – це адекватна поведінка та успішне навчання. До суб’єктивних належать самовдоволення, яке виявляється в емоційному стані, та внутрішній комфорт.
Навчальна діяльність складається з фізіологічного, психічного, інтелектуального, соціального, педагогічного та інших аспектів. Адаптація дитини до школи теж має безліч аспектів:
Особливістю соціальної адаптації є пошук дитиною свого місця в групі однокласників, можливість виявити свої здібності та інтереси. Якщо дитина набула досвіду спілкування, встановлення стосунків та поведінки в конфліктних ситуаціях в умовах дитячого закладу в дошкільному віці, то адаптація в класному колективі проходить швидко. Тривалий, іноді болісний період адаптації переживають діти, які одночасно з навчанням набувають досвіду щоденного спілкування з різними за характером однокласниками, шукають способів самоствердження. Доброзичлива атмосфера в класі, а також цілеспрямовані виховні завдання та ігри, в яких дитина вчиться виявляти себе і з повагою ставитись до інших, допоможуть швидше знайти своє місце в класі.
У першому класі зустрічаються діти, які граються на уроках, на перервах, а виконання навчальних завдань стає для них лихом. Це діти, у віковому розвитку яких ще не закінчився період довкілля, коли вся внутрішня енергія спрямована на гру та спілкування. Це так звані психологічно не готові до навчання діти.
У цьому випадку тільки умови, за яких навчання засноване на грі та спілкуванні, допомагають дитині задовольнити свою потребу в грі не за рахунок навчання. З виховною метою треба формувати мотивацію навчання та ціннісні орієнтири.
З початком навчання перед дитиною ставлять нові вимоги соціальної поведінки, дисципліни, обов’язкового режиму та обмежень. Ступінь адаптації до нової соціальної ролі школяра визначається рівнем вольового розвитку та саморегуляції. За невисокого рівня психічних процесів сприймання вимог відбувається поступово.
Успішний процес психологічної адаптації таких дітей залежить від дорослих. Атмосфера вимогливості й доброзичливості прискорює формування вольової саморегуляції.
Зміна ролей від дошкільника до учня призводить і до нових стосунків у ланці «дитина – батьки». Тепер поряд з турботою дитина відчуває, що ставлення до неї залежить від результатів навчання.
Надзвичайно велика роль в адаптації належить сім’ї, дорослим. Батькам необхідно давати рекомендації з урахуванням індивідуальних особливостей дитини – як правильно підготувати її до школи, які проблеми спіткають майбутнього школяра тощо.
За перших ознак дезадаптації необхідно проводити роботу з батьками щодо труднощів дитини. Тільки безумовне сприймання дитини батьками, розуміння та підтримка в складних ситуаціях створюють відчуття захищеності, внутрішнього комфорту в дитини.
Багато важать для успішної адаптації стосунки «учень – учитель». Адже дитина перебуває у великій емоційній залежності від учителя. Саме вчитель створює (або не створює) умови для повного розкриття потенційних можливостей дитини.
Основні причини труднощів під час адаптації:
- Психофізіологічні особливості:
- Слабкий тип нервової системи;
- Підвищена сенситивність;
- Надмірне збудження.
- Особливості розвитку:
- Несформованість емоційно-вольової сфери;
- Слабка саморегуляція поведінки.
Хибні методи виховання в сім’ї:
- Виховання за типом «кумир у сім’ї»;
- Не сприйняття дитини;
- Батьківська вседозволеність.
Отже, готовність дитини до шкільного навчання складається з багатьох компонентів. Недостатня сформованість якогось із них не може не позначитись на її адаптації до школи. Ще складніше, якщо неготовність виявляється за багатьма показниками.
Саме для того, щоб вчасно запобігти можливих труднощів, необхідне психологічне обстеження готовності дітей до школи за показниками загального психічного розвитку.