У Каліфорнії 50 років тому провели експеримент та порівняли два стилі виховання. В одному дитсадку виховували дітей з родин, які вважали: треба якомога більше свободи, приймати синів і доньок такими, як вони є, щоб ті змалечку могли самореалізуватися. Тож і вихователі ні в чому не обмежували цю малечу. За контрольну групу взяли традиційний дитсадок: з певними правилами поведінки, із заохоченнями та м’якими покараннями. Через три роки «вільні» діти, на подив вчених, були менш радісними, більш тривожними, не вміли спілкуватися, майже не грали в групові ігри. Відсутність правил позбавляла їх орієнтирів. Діти почувалися так, немов на них переклали відповідальність за наслідки їхніх вчинків, тож вони не могли по-справжньому розслабитися.
Правила важливі
Отже, «правила гри» повинні бути, і діти їх мають знати. Якщо батьки не вводять заборон, замовчують помилки малечі й не дають їх виправити, виховують «кумирів родини», яким усе дозволено, все прощається та немає наслідків, вони стають згодом самовпевненими особами.
Впевненість, на противагу самовпевненості, завжди включає здорову самокритичність, здатність оцінювати свої вчинки, ресурси, брати на себе відповідальність. Отже, розумні заборони йдуть на користь дитині.
Почніть із себе
Батьківський приклад — це фундамент виховання. Забороняєте дивитися мультики більш ніж півгодини? Чудово, але якщо самі при цьому не відриваєтеся від монітора, дитина стане бунтувати — відкрито чи потайки. Боїтеся, аби підліток не почав смалити цигарки? Тоді краще й самим відмовитися від куріння. Форму «Ми цього не робимо» значно краще сприймають, ніж «Тобі не можна».
Будьте послідовні
Заборони мають бути правилами, а не сплеском емоцій. Наприклад, дитина захоплено грається і покриває майже весь життєвий простір іграшками: Мама дозволяє залишати все в такому вигляді на ніч, не склавши іграшки на місце. Але ось вона приходить перевтомлена, з головним болем, якась машинка потрапляє під ногу, все дратує. І дитина чує крики та звинувачення, що вона влаштувала гармидер, треба зібрати все негайно. Це — не заборона, це — сплеск емоцій. Краще впоратися з роздратуванням без дитини. А згодом спокійно подумати, що саме ви хочете заборонити, наскільки це важливо для вас і для дитини, а потім вже спокійно вводити нове правило.
Заборон не може бути занадто багато
Ви можете заборонити дитині ноутбук та смартфон, не дозволяти гратися з небажаними друзями, вважати іграшки та ігри дурницями, не дозволяти гуляти без дорослих. Однак такі заборони лише розпалюють бажання. Згодом діти наздоганяють все те, чого були позбавлені в дитинстві. Дитина із сильним темпераментом у підлітковому віці прагнутиме порушити відразу всі батьківські заборони. Зі слабким — дійсно, підкориться, але в підсумку батьки матимуть слухняну й абсолютно не готову до життя людину.
Пояснюйте доступно
Так, є правила, які маленька дитина не може осягнути. Але варто повторювати спрощені пояснення і силоміць утримувати від небезпечних речей. А з віком дитина все зрозуміє. Скажімо, малюк не знає, що таке розетка та електрика. Можна пояснити, що в ній своєрідний вогонь, який робить дуже боляче. До певних правил слід просто «дорости». І маленькій дитині, і підлітку пояснювати варто один-два рази. Постійні розмови на цю тему — ні до чого. Часом це спроба дитини виправдатися та звільнитися від заборони. Надалі коротко нагадуйте: «Ми цього не робимо».