Ситуація стара як світ: діти не слухаються батьків, а ті їх за це лають. Чому діти не слухаються? І чому батьки часто не знають, як правильно вказати дитині на її хиби й огріхи? Адже якщо вони будуть постійно кричати і карати дитину, то вона, швидше за все, просто звикне і припинить на них звертати увагу або, навпаки, розсердиться і буде робити все всупереч. Як же досягти розуміння між батьками і дітьми? для малюка
Якщо дитині ще не виповнилося чотирьох років, вона потребує простих і зрозумілих вказівок на кшталт “Помий, будь ласка, руки”, “Постав на місце своє взуття”. Дитину обов’язково потрібно привчати до слів “будь ласка”, якщо ви бажаєте, щоб і вона так само до вас звертався. А якщо ваше прохання занадто складне, наприклад: “Зніми чоботи, іди в кімнату і принеси, будь ласка, мою сумку”, дитина може просто розгубитися. Вона або не зніме чоботи, або принесе замість сумки щось інше.
Обирайте місце і час
Також потрібно розуміти в якій саме ситуації батьки дають дитині завдання або висловлюють своє прохання. Якщо дитина захоплено дивиться мультик, і тут мама каже: “Ходімо обідати”, вона, швидше за все, не відреагує. Звісно, вона чує маму, але мультфільм захоплює її настільки, що все інше залишається на другому плані. Дитину не можна за це лаяти! Краще за все, звісно, зачекати, поки мультфільм закінчиться. Але якщо чекати треба довго, а вам необхідно погодувати дитину, слід звернути її увагу на себе: підійти, сісти поруч, взяти за руку, зробити так, щоб вона подивилася на вас, і тільки після цього повідомити, що їй час обідати, а мультик можна додивитися і потім.
Уникайте категоричних «не»
В жодному разі не можна формулювати заборони, використовуючи слово “не можна” або частку “не”: “Не можна кричати”, “Не роби”, “Не ходи”, “Не тупоти”. Краще сформулювати так: “Нумо спробуємо зробити це по-іншому” або “Тато спить, тому постарайся ходити тихіше”. До того ж, якщо заборони ллються на дитину постійним потоком, то вона просто припинить на них звертати увагу.
Не переходьте на особистості
Будь-яке зауваження дитині, особливо старшого віку, потрібно робити, не переходячи на особистості. Ніколи не можна говорити: “Ти криворукий”, “Ти поганий”. Не можна порівнювати дитину з іншими: “А от Вася вміє і знає більше за тебе”, “У Андрія все виходить, а в тебе – ні”. Якщо дитину спіткала невдача або вона щось накоїла, ліпше сформулювати своє ставлення до подій так: “Сьогодні у тебе не вийшло” або “Сьогодні ти мене засмутив”, “Я засмучена твоєю поведінкою”.
Кажіть про любов
Головне – запам’ятати: роблячи зауваження дитині, потрібно спершу запевнити її в тому, що ви її любите і вона для вас — найкраща, а потім можна викласти свою критику, але обов’язково завершити розмову чимось хорошим. Дитина повинна відчувати себе в безпеці і бути впевненою, що її все одно люблять попри її шкільні оцінки або вчинки.
З’ясуйте причину
Якщо дитина щось накоїла, потрібно знайти можливість поговорити з нею про те, чому вона так вчинила. Наприклад, часто буває, що діти-відмінники прогулюють уроки і навіть контрольні. Вони це роблять не тому, що бояться отримати погану оцінку, а для того, щоб висловити батькам або вчителям свій протест! І необхідно з’ясувати, в чому причина. Можливо, дитина обділена батьківською увагою і хоче, щоб батьки нарешті її помітили. Якщо дитина стала погано вчитися, не кваптеся її лаяти чи карати. Треба розібратися, у чому проблема. Дитина може боятися вчителя, перейматися, коли її викликають до дошки, або вона просто не може осилити цей матеріал. А може, у неї конфлікт з однокласниками і вона просто не хоче вчитися в цьому класі. Все це потрібно з’ясувати під час спокійної і дружньої бесіди.
На зло!
Приклад з життя: дитина порвала шкільні штани. Перш ніж лаяти, потрібно зрозуміти, чому так сталося. Якщо це випадковість, то вона перепросить у батьків і все. Але буває, що саме так дитина демонструє своє ставлення до батьків, зокрема, до тата – адже саме тато купив йому ці штани. І коли шкільний психолог пояснює дитині, що тато дуже засмутиться, коли побачить порвані штани, дитина ще більше штани рве, щоб дужче допекти батькові. В цьому разі потрібно акуратно з’ясувати, чому дитина так злиться або ображається на тата і зрозуміти, як помирити членів сім’ї.
Нагадутей про позитивні риси
Що б дитина не скоїла, вона має знати, що батьки її все одно люблять. А самі батьки завжди повинні пам’ятати про те, що у дитини (якию б вона не була) є позитивні риси й щоразу нагадувати їй про них. Наприклад, якщо у неї погані оцінки з математики, то потрібно згадати, що вона чудово грає у футбол або на гітарі, або складає вірші і відмінно пише твори. Якщо тільки лаяти, то ви можете сильно знизити самооцінку дитини, зробити її невпевненою, розлюченою на весь світ і ні в чому не впевненою. Будь-яке зауваження батьків повинно бути коректним і не образливим.
Показуйте приклад
Діти вчаться, наслідуючи поведінку дорослих. Ваша поведінка – приклад для наслідування. Тому тата і мами самі мають набути тих якостей, які вимагають від дитини. Інакше жодні покарання і скандали не допоможуть зробити її такою, якою ви мрієте.
Дитину не карають за те якою вона є Пам“ятайте, дитину не карають за те, що вона чимось не влаштовує дорослих: холерика за те, що він непосидючий і впертий, сангвініка — за рухливість, флегматика — за повільність, меланхоліка— за плаксивість.
Не погрожуйте
Не слід погрожувати дитині, краще попередити. Часом погроза сприймається гірше, ніж саме покарання. В погрозі завжди є шантаж, і зрештою дитина також починає шантажувати батьків.
Не поспішайте робити висновки не розібравшись як слід в ситуації: краще пробачити десятьох винних, ніж покарати одного невинного. Необхідно поєднувати покарання з іншими методами виховання, дотримуючись педагогічного такту та враховуючи вікові та індивідуальні особливості дитини. Але не можна забувати про те, що кожна дитина – особистість. У неї можуть бути власні погляди і твердження, які можуть і не збігатися з батьківськими. Необхідно поспілкуватися з дитиною, пояснити, розповісти, показати на прикладі, чому так робити можна, а так — не можна, до яких наслідків може призвести порушення якогось правила, норми, розпорядження, яке покарання воно тягне за собою. Треба вчити дитину робити такий аналіз самостійно, думати, перш ніж щось зробити та передбачати наслідки скоєного.
Атор: провідний психолог Коцюк Олександра